Так... Усе так і є:
"Вони не мають влади, але мають надію
На новий день і ранок, що гріють нові мрії."
Бо власне героїзм - це і є жити надією у наближення до втілення мрій, і сподіваннями, що вранці прокинешся.
Пощастило Єгорці. Мало кого так кохають: щоби можна було залишатися самим собою, і при цьому все одно грітися в закоханих очах... Зазвичай треба вислужуватися, старатися, прогинатися, розстилатися... І все одно не такий, як треба.
Друга сторона реальності така, що за Єгорку цього їй заміж не треба. Інакше розчарується, і перестане отак його кохати. Тому найдовше кохання - тільки на відстані...
Діти-сироти ніколи не виростають... Вони продовжують все життя писати листи уявній родині, і продовжують мріяти про тата та маму...
Знаю це, бо я сам з тих дітей.
Дякую за вірш...
Це вам дякую за відгук. Вибачте, що так пізно, рідко сюди заходжу. Мабуть, саме люди, що виросли без сім`ї, можуть по-справжньому цінувати рідних небайдужих їм людей у майбутньому.
Спасибо, появился, помню, из стиха, который я не дописала в детстве. Через много лет открыла и решила, что можно что-нибудь придумать. Да, ты его читала несколько лет назад. Ты, наверное, забыла:)
Кто бы мог подумать, что Вы, мадам, проявите себя и в лирическом жанре. Насколько я знаю, это первое Ваше произведение о любви (не посвященное другому литературному произведению). Оно Вам удалось, поздравляю.